Програмна інженерія

Мікеланджело не змішував фарби, або Як я полюбив свого гіперактивного ШІ-підмайстра

08.07.20264 хв читання
Сходи ведуть із темного двійкового підземелля повз рівні програмування на сонячну терасу, де розробник керує роботом-учнем, який малює сцену із Сікстинської капели.

ШІ не покінчив із розробкою програмного забезпечення. Він підняв нас ще на один поверх драбини абстракцій. Як підмайстри Мікеланджело, ШІ виконує чорнову роботу, але хтось має тримати задум.

Маю зізнання: я не написав жодного рядка справжнього коду вже понад місяць. Для людини, яка керує бізнесом і досі вперто тримає руку на технічному кермі, це стало відкриттям. Звичайна англійська раптом виявилася напрочуд, чорт забирай, робочою мовою програмування.

Спершу про те, що мене дратує: будь ласка, ніколи не називайте нас «кодерами». Боже, я завжди ненавидів це слово. Набір синтаксису — це просто швидкісне введення даних із більшою кількістю крапок з комою. Справжня розробка програмного забезпечення — це мистецтво і стратегічна дисципліна. Принаймні так я кажу собі, щоб спокійно спати. Добре спроєктована система — це шедевр, а справжній розробник (як і засновник) — митець, що тримає великий задум. Або его. Мабуть, і те, і те.

Певно, я саме вистежував витік пам’яті, коли індустрія загадковим чином розділилася на жорсткі табори «фронтенду» та «бекенду». Схоже, розуміння системи згори донизу вийшло з моди, поки я не дивився. Називайте мене динозавром старої школи, але я досі вперто вірю: якщо ви не знаєте, як працює весь двигун, вам не варто лізти під капот.

Тож коли вибухнув цей зсув у бік ШІ, я не побачив неминучого апокаліпсису для розробників. Нас не скидають зі скелі — нас просто піднімають на ще один поверх тієї драбини абстракцій, якою я важко дерся вгору всю свою кар’єру.

Щоб зрозуміти, чому це не кінець нашої професії, достатньо подивитися, наскільки абсурдною ця драбина була від самого початку. Ось коротка екскурсія моїм особистим сходженням крізь технологічні епохи:

Рівень 0: апаратне підземелля (двійковий код)

Колись я пробирався крізь мікроконтролери в чистому двійковому коді. Нульовий рівень означав мислити справжньою фізичною електрикою: +5V — це логічна 1, 0 — це земля. Отримати один-єдиний байт було як грати на піаніно, вручну припаюючи дроти під напругою просто до динаміків.

Рівень 1: асемблер (не боляче, просто дивно)

Потім я натрапив на асемблер. Це було не боляче — просто зовсім інший різновид божевілля. Я перестав перейматися тим, на який фізичний контакт мікросхеми йде струм, і почав тягати дані між регістрами та портами. Це як перейти від переміщення окремих електронів до перетягування важких ящиків цифровим складом.

Рівень 2: C і Pascal (змінні існують!)

Прощавайте, регістри, привіт, змінні! Раптом у нас з’явилися справжні логічні потоки замість нескінченних інструкцій переходу. Але пам’ять усе ще доводилося тягати за собою, як ядро на ланцюгу. Забули звільнити вказівник — і ваша програма тихо вигризала мозок машини, доки вся ця клята штука не падала.

Рівень 3: C++ і ООП (класи та хаос)

Об’єктно-орієнтоване програмування принесло класи, успадкування й охайні креслення. Я любив цю епоху — полювання на витоки пам’яті було моєю особистою відеогрою. Я навіть писав власні інструменти для відстеження пам’яті заради розваги (визнаю, дуже дивний привід для гордості).

Рівень 4: Java і .NET (приходить покоївка)

Керований код забрав мою улюблену іграшку — ручне керування пам’яттю. Раптом фоновий «збирач сміття» почав прибирати за нами. Це було як найняти готельну покоївку, щоб вона збирала ваші брудні шкарпетки, а ми могли зосередитися на тому, щоб дертися вище архітектурним харчовим ланцюгом.

Рівень 4.5: забутий сектор (JavaScript...)

Мабуть, я пропустив дещо між цими рівнями. Наприклад, як JavaScript вирвався з браузера, щоб працювати всюди, і мутував із кумедного скриптика для смикання вебкнопок у... ну, я навіть говорити про це не хочу. Дозвольте мені зберегти гідність власника бізнесу й удати, що цього цирку не було.

Рівень 5: ШІ та природна мова (гіперактивний підмайстер)

Тепер ми керуємо ШІ-агентами звичайною англійською мовою.

Зрозуміло, що я не Мікеланджело — мої особисті художні здібності закінчуються десь на кривому чоловічку з паличок. Але згадайте Сикстинську капелу: Мікеланджело не розтирав кожну унцію пігменту, не накладав кожен квадратний фут сирої вологої штукатурки й не обводив кожен контур на стелі сам. Ціла команда підмайстрів виконувала 90% виснажливої ручної чорнової роботи. Але Мікеланджело все одно був ХУДОЖНИКОМ. Він тримав великий задум, композицію, анатомічну майстерність і душу шедевра.

ШІ — це просто наш новий гіперактивний цифровий підмайстер. Але якщо ви насправді не знаєте, що в біса будуєте, ваш підмайстер із запалом намалює на стелі шестипалого монстра й вважатиме роботу завершеною. Насправді завдяки ШІ шлях від «Дивіться, працює!» до «Хто збудував це непідтримуване легасі-сміття?!» тепер можна пройти за рекордні два дні.

Підсумок

Інструменти змінюються, але головне правило лишається тим самим: вам усе одно треба бути митцем, який справді розуміє, що будується. Робота вище на драбині не усуває помилок — вона лише дозволяє ненавченій руці створювати величезний безлад із надсвітловою швидкістю.

Тож ні, розробники програмного забезпечення не вимирають. Ми просто передаємо пензлі, щоб зосередитися на шедеврі.

Уперше опубліковано як статтю в LinkedIn.

Почніть проєкт із danavero

Заповніть форму, і ми невдовзі з вами зв’яжемося.
CAPTCHA
Вашу конфіденційність захищено
Нагорода «Найкращі компанії з тестування ПЗ 2021»
Нагорода «Найкраща компанія цифрового маркетингу»
Значок для переходу до профілю Danavero на AppFutura
Нагорода «Найкращі розробники ПЗ 2023»
Нагорода «Найкращі компанії з веброзробки 2020»
Нагорода «Найкращі веброзробники 2023»
Значок для переходу до профілю Danavero на Clutch
Нагорода «Найкращі компанії з розробки застосунків 2021»