Я переглянув кілька дат приблизно 140-річної давнини (залишайтеся зі мною).
Отже, 1882 рік. Едісон запускає в Нью-Йорку станцію Pearl Street — першу електростанцію. Починається ера електрики. Усі в захваті.
Потім 1883 рік. Дама з вищого світу і рання інфлюенсерка Еліс Клейпул Вандербільт з’являється на розкішній вечірці в сукні з лампочкою. Лампочку живлять батареї вагою зі 3–4 кг, сховані десь під спідницею. Гламур!
А потім усе йде штормачка. До кінця того ж року буквально все стає «електричним». Навіть те, де електриці зовсім не місце. Маркетинг шаленіє. З’являються «електричні» корсети й пояси з нібито лікувальним ефектом.
Звісно, ніякого ефекту не було.
Корсети заборонили в 1893 році, бо це ж, ну, очевидне шахрайство. Багато інших подібних продуктів теж заборонили. Але сама електрика, звісно, залишилася — на відміну від ажіотажу навколо неї.
Якщо перенести це на ШІ, ми зараз практично в кінці фази вибуху ажіотажу.
Ми вже бачимо випадки, коли люди «успішно» все зіпсували. І випадки, коли все справді добре спрацювало.
Характерно, що провали, схоже, трапляються частіше.
Для цього навіть є термін: «чистилище пілотів». Приблизно 70–90% ШІ-проєктів так і не виходять із пілотної стадії. Не тому, що «ШІ не працює». Так само тоді можна було сказати, що «електрика — це нісенітниця».
Люди кидаються впроваджувати ШІ з думкою: «ШІ роблять усі, а значить, і мені треба». А потім це схоже на те, як бити себе струмом і сподіватися, що це вилікує біль у спині.
Золоте правило автоматизації
Якщо подивитися Google Trends за запитом «AI implementation», усе передбачувано: стрибок десь у 2023 році. Усі раптом хочуть ШІ. Швидко.
Але якщо шукати «AI readiness», теж є стрибок. Через рік після цього.
Переклад: люди щось спробували, рік розважалися з ШІ, провалилися, спалили гроші, отримали наганяй від керівництва й лише тоді зрозуміли, що, можливо, їм потрібна стратегія.
Саме тоді вибухнув консалтинг: Deloitte, Accenture та всі інші почали просувати концепцію «готовності до ШІ».
І значення цього поняття теж змінилося. Йдеться не лише про те, чи все оцифровано. Йдеться про те, чи ваш бізнес взагалі достатньо структурований, щоб правильно користуватися ШІ.
Бо якщо ваші процеси по вуха в проблемах, ШІ сам їх не виправить. Він може навіть бадьоро сказати: «О так, ваші процеси в багні! Хочете, я затягну їх ще глибше?»
Або, як по суті сказав Білл Гейтс: якщо автоматизувати зламаний процес, отримаєте просто дуже ефективний зламаний процес.
Я бачив такі випадки.
Типовий приклад: компанія з жахливою ERP-системою:
- Люди просто ненавидять нею користуватися. Вони шукають обхідні шляхи, копіюють дані вручну й дублюють усе;
- Помилки всюди;
- Хаос у даних;
- Люди працюють «в обхід» системи, а не в ній;
- А потім хтось каже: «Давайте додамо зверху ШІ!»;
- Усе йде ще більш криво.
Це як вікторіанська пані, яка каже: «Так, батарея важить 4 кг, але дарма, моя сукня й так важить 10 кг, зате на мене дивитимуться».
Звідси всі ці пілоти, про які всі люблять говорити, аж поки ніхто не хоче справді їх масштабувати. Бо пілоти й PoC живуть у чистому, прекрасному світі, повному фей і єдинорогів. А всі ми розуміємо, яким є середовище, де люди бруднять руки й справді щось роблять. Якщо ми хочемо, щоб ШІ працював так, як працюємо ми, такі проєкти треба проєктувати для реального світу.
Перевірений підхід Danavero (де ШІ справді дає більше цінності)
Гаразд, тепер кілька прикладів із досвіду Danavero. Ми багато чого спробували, і ось що справді добре спрацювало.
Випадок 1: ідеальний помічник першої лінії підтримки (а не заміна)
Це проєкт із оптимізації підтримки клієнтів. Типовий варіант впровадження, звісно, — створити чат-бота й дозволити йому обробляти запити. Щось пішло не так? Гаразд, тоді клієнт поговорить із людиною.
Ми пішли іншим шляхом. У нашому підході ШІ перелопачує гори інформації на бекенді, зовсім непомітно для клієнта. Надходить запит — ШІ перехоплює його, риється в базі даних, переглядає історію взаємодій і готує чернетку відповіді.
Відповідь надходить операторові-людині, який її перевіряє, оформлює й надсилає клієнтові. По суті ШІ виконує роль асистента.
Результат? Наші вимірювання показали зростання продуктивності кожного фахівця підтримки в 2–5 разів. І водночас 0 (нуль) клієнтів не розсердилися на чат-бота, бо з чат-ботом вони взагалі не спілкувалися.
Що ми насправді зробили? Ми подивилися, які етапи процесу в реальних умовах з’їдають час. І це було не написання відповіді клієнтові. Насправді менеджер підтримки витрачає на відповіді лише близько 15% свого часу. А близько 60% часу йде на вовтузню з фільтрами та полями пошуку:
- зрозуміти, що потрібно;
- ввести дані вручну;
- пошукати в базі даних;
- знайти потрібне в базі знань;
- перевірити історію взаємодій.
Саме тут і втрачався час. Ми цілком могли зробити так, щоб ШІ просто писав гарні відповіді. Та хоч віршами! Але що б це дало? Прискорити якусь ⅙ процесу, і то лише в найочевидніших випадках?
Набагато розумніше було доручити ШІ пошук даних — йому навіть не треба нічого вводити за ті мілісекунди, які це займає. Автоматизація саме цих мікродій була найрозумнішим варіантом.
Випадок 2: миттєва перша відповідь на лід
Інший випадок — з продажами. Тут усе інакше. Перший інстинкт (і хибний) — нагодувати ШІ кращими практиками з «добрих» скриптів продажних дзвінків і просто сподіватися, що він доведе потенційного клієнта до конверсії.
А потім впадати в паніку, якщо (чи коли) щось піде не так.
Тож ми подумали: у якій точці процесу надлюдська швидкість справді щось змінить? Де потрібне те саме «вжуууух — готово»? Насправді це перші хвилини або навіть секунди після першого запиту клієнта. Той момент, коли людина вже щось написала, їй трохи цікаво — але через хвилину чи дві вона, швидше за все, забуде про це або передумає. Продавці знають цей момент: ліда треба вхопити й утримати.
Що робить ШІ у цьому процесі? Він перехоплює запит клієнта, бере контекст і одразу «вистрілює» відповідь потенційному клієнтові. Точну, персоналізовану, доречну відповідь. Ніхто не може гарантувати, що ШІ триматиме таку якість протягом усієї розмови, — але цього нікому й не треба.
Бо завдання ШІ тут — не закрити угоду, а одразу дати хорошу першу відповідь, виграти час і утримати потенційного клієнта, поки продавець готується підхопити розмову.
Теоретично можна спробувати доручити ШІ все. Але чим більше етапів охоплює робота ШІ, тим більше помилок він може зробити дорогою. Помилок, які потім хтось матиме аналізувати. Оскільки нам потрібні швидкі результати, ми визначаємо завдання, яке дає найбільшу віддачу. А якщо щось піде не так, завжди можна точно визначити де.
«Секретний інгредієнт» — Human-in-the-Loop (HITL)
Що спільного в обох випадках: ШІ не робить усе. Люди не роблять усе. Кожен робить те, що вміє найкраще.
Це варіація на тему Human-in-the-Loop (HITL, «людина в контурі»). Щоб розвіяти поширене непорозуміння: ми не вважаємо HITL схемою «ШІ робить усе, а людина виправляє помилки» — це радше «human-ON-the-loop».
Справжній HITL — це коли обидва активно долучаються до процесу.
Не тому, що ШІ «некомпетентний». Не тому, що людина слугує «милицею». Ми просто дивимося, де ШІ потенційно принесе більше цінності, і використовуємо його там.
Підсумки
Звісно, багато компаній хочуть просто запустити ШІ й піти на рибалку, грати в теніс чи що там ще. Але це не означає, що саме так справді з’являється ROI. Я переглянув один кейс за іншим, і закономірність та сама. Успіх — це коли люди достатньо уважно аналізують свої процеси, перш ніж братися за ШІ.
Тож «чи варто впроваджувати ШІ?» Так. Просто вирішіть, що саме ШІ має для вас робити. ШІ — не заміна людині; це радше суперсила, для якої треба знати, де її застосувати.
Я майже впевнений: якщо ви дочитали до цього місця, у вас теж була своя історія з ШІ. І якою вона була?













